Тож на столі «план 28 пунктів». Або, як його ще можна назвати – ультиматум до Дня подяки (так, іронія долі: дедлайн 27 листопада, саме коли американці ріжуть індичку). Особливо розбирати цей документ по пунктах не бачу сенсу, все більш менш зрозуміло. Не райдужно, але зрозуміло.

Загалом це не мирна пропозиція, це класична бізнес-угода від Трампа. Нерухомість (території) в обмін на кеш (інвестиції) та безпеку (гарантії). Текст місцями настільки специфічний, що, як пишуть британці, відгонить «гугл-транслейтом» з російської. Це натякає, що чернетки писалися десь між Москвою та Мар-а-Лаго, а нас поставили перед фактом: «Підписуйте, або вимикаємо світло (читай: розвіддані та зброю)».

У голові американців це наче має спрацювати, бо ж є і «батіг», і «пряник»…

Батіг:

1. НАТО – на паузу (а точніше, в архів). Конституційна відмова. Це гірка пігулка, яку нам пропонують запити обіцянкою «гарантій безпеки» від США. Щоправда, не зрозуміло про які саме гарантії йде мова.
2. Території. Крим та Донбас визнаються російськими «де-факто», а може й не тільки «де-факто»… І найгірша тут історія звичайно ж з відводом військ з усього Донбасу. Це найболючіша частина, передусім з погляду подальшої безпеки.
3. Армія. Ліміт у 600 тисяч. Це багато для мирного часу, але мало для війни з божевільним сусідом. Щоправда, кількість більша, ніж озвучувалось раніше.

Пряник:

1. Гроші. Дуже багато грошей. Фонд відновлення, куди зальють $100 млрд російських активів (іронічно, що США забирають 50% прибутку за «менеджмент», Трамп не був би Трампом без цього).
2. ЄС та технології. Штучний інтелект, дата-центри, енергетика. Нам пропонують стати не просто аграрною країною, а високотехнологічним хабом. Це спроба купити наше майбутнє, щоб ми забули про минуле.
3. Вибори через 100 днів. Це, звісно, окремий вид політичного екстриму в розбомбленій країні, але це сигнал: Захід хоче перезавантаження легітимності.

Треба віддати належне Володимиру Зеленському. Опинитися у шпагаті між ультиматумом Трампа («підпиши до четверга») і хотєлками Путіна («хочу все і мирний договір, а не перемирʼя») – це задача із зірочкою. Зараз на Банковій відбувається, мабуть, найскладніша дипломатична гра за всю історію незалежності.

Президент не пішов у відмову (що означало б кінець допомоги), а почав, як кажуть в бізнесі, «redlining» – редагування угоди. Він намагається вигризти кращі умови в дрібному шрифті. Це позиція дорослого гравця: якщо не можеш перекинути шахову дошку, навчись грати фігурами, які залишилися. Те, що ми зараз «в темі» і намагаємось редагувати цей текст разом з європейцями – це єдиний можливий шлях зберегти субʼєктність.

Європа теж не в захваті. За інформацією Financial Times, лідери ЄС у приватних бесідах називають план Трампа «капітуляцією України». Європа готує свій контрплан із вигіднішими для Києва умовами. Урсула фон дер Ляєн чітко заявила: «Без України про Україну нічого не повинно бути».

У сухому залишку нас штовхають у «корейський сценарій», але з елементами «Плану Маршалла» на стероїдах. Путін, до речі, теж не в захваті – він хотів капітуляції, а отримує заморозку і накачану західними грошима Україну під боком. Його заяви про «Купʼянськ» і небажання перемирʼя – це спроба набити ціну перед фінальним торгом.

Найближчий тиждень буде вирішальним. Якщо угоду підпишуть, це не буде «Перемога» в тому сенсі, як ми мріяли у 2022-му. Але це і не поразка. Це перехід війни з гарячої фази в холодну, економічну та технологічну. За озвучених умов цей перехід буде точно тимчасовим.

Є два важливі моменти:

• По-перше, адміністрація США розглядає документ як «живий», що може бути зміненим на основі подальших переговорів. Це не ультиматум, це – початок торгів. Але тиск буде шаленим.
• По-друге, Європа все ще з нами. І якщо ЄС відмовиться розморожувати російські активи на цих умовах (а більшість цих грошей заморожена саме там), економічна частина плану розвалиться.

Миру «без нюансів» не буває. Готуємось до нової реальності, де головною зброєю стане не артилерія, а економіка та інтелект. І тримаємо кулаки за нашу дипломатію – зараз вони воюють за кожну кому в тексті, який може визначити життя поколінь.

Ми живемо в часи, коли наївно чекати на «справедливість» від великих держав. Вони керуються інтересами, а не принципами. Хоча, чи було колись інакше? Але це не означає, що треба здаватися.

План із 28 пунктів – це не вирок, це пропозиція до переговорів. І те, наскільки українська дипломатія зможе його відредагувати, залежить від багатьох чинників: єдності з Європою, підтримки в американському Конгресі, ситуації на фронті.