64 роки тому – 13 березня 1961-го – в Києві сталася техногенна катастрофа. Потужний селевий потік з Бабиного Яру прорвав дамбу і затопив Куренівку. За підрахунками істориків, загинули 1,5 тисячі людей. Події того дня залишилися в історії як Куренівська трагедія.

О 8 год. 30 хв. ранку маса рідкої пульпи ринула вниз, на Куренівку. Смертельний вал висотою 14 метрів і шириною 20 метрів нісся з швидкістю 5 метрів за секунду, знищуючи все на своєму шляху. Потік перевертав автівки, завалював на бік тролейбуси, валив стовпи електромереж, рвав дроти. У цей час люди саме їхали на роботу

Все відбувалося надзвичайно швидко, люди практично не встигали рятуватися. Значно ускладнювало ситуацію й те, що це був ранок робочого дня, по суті, година пік. Епіцентром трагедії стали вул. Фрунзе і депо ім. Красіна, яке було знищене разом із більшістю працівників (загинуло майже 50 осіб).

Офіційна влада замовчувала наслідки Куренівської трагедії, реальні цифри загиблих так і не було названо – оголосили лише про загибель 145 людей, тоді як, за неофіційними даними, під час трагедії загинуло близько 1500 осіб. Катастрофа знищила 22 приватних одноповерхових будинки, п'ять двоповерхових, 12 одноповерхових будинків, два гуртожитки. Матеріальні збитки держави становили понад 3 млн карбованців.

Через пів року після трагедії Київський обласний суд виніс вирок шістьом особам – двом проєктувальникам з Москви і чотирьом керівників Київського будівельного управління. Матеріали кримінальної справи були знищені «за давністю терміну зберігання».

Потерпілим виплатили компенсацію – тим, у кого загинули рідні, виплатили по 200 крб.; понад 400 осіб отримали нове житло. Але найобразливішим і найболючішим було те, що радянська влада не тільки приховувала й применшувала масштаби та наслідки аварії, а й забороняла згадувати про її жертв. Лише після здобуття незалежності було належним чином вшановано їхню пам’ять – встановлено кілька меморіальних знаків та пам’ятник.