Імітація переговорного процесу між Москвою та Києвом і одночасна ескалація російської агресії: станом на травень 2025-го такі реальні результати розрекламованої миротворчості від Дональда Трампа.

Звісно, діяльність нинішнього американського лідера не могла розчарувати тих, хто від самого початку не вірив у його здатність приборкати РФ і досягти припинення війни. Однак ще нещодавно в нашому суспільстві були поширені інші настрої. У грудні 2024 року 54% опитаних українців вважали перемогу Трампа на президентських виборах благом для нашої країни. А 45% респондентів гадали, що його обрання справді наближає мир.

На жаль, значна частина з нас потрапила в ту саму ментальну пастку, що й два роки тому: коли мільйони українців були переконані, що велика війна закінчиться вже 2023-го, і пов'язували її завершення з розпіареним контрнаступом ЗСУ. Ще в грудні минулого року на УП вийшов текст "Контрнаступ імені Трампа", присвячений цьому феномену. А тепер залишається лише підтвердити справедливість тогочасних тез – і розвинути їх.

І віру в переможний український контрнаступ, і віру в успіх миротворця-Трампа підтримували ті самі психологічні чинники.

По-перше, наша готовність приймати бажане за дійсне.

2023 року всім хотілося вірити, що одна успішна вітчизняна операція дозволить повністю розбити ворога і завершити війну. А 2025-го багатьом хотілося вірити, що амбітний і наполегливий Трамп швидко позбавить нашу країну ворожих ракетних ударів, щоденних смертей на фронті та необхідності продовжувати недобровільну мобілізацію. В обох випадках спрацьовував ефект wishful thinking.

По-друге, магічна сила чужого апломбу.

[BANNER5]

Що впевненіше українські офіційні особи та численні експерти обіцяли деокупацію Донбасу та Криму вже в 2023-му році, то реалістичніше виглядала ця перспектива. Якщо про швидкий розгром Росії та розпиття кави в Ялті міркують із такою безапеляційністю, то, ймовірно, для цього є по-справжньому вагомі підстави? Не можуть же авторитетні люди в Києві просто кидати слова на вітер?

А що впевненіше обраний президент США та його соратники говорили про швидке завершення російсько-української війни, то реалістичнішим здавався цей сценарій. Якщо мир "за 24 години" чи "за 100 днів" обіцяють із таким апломбом, то, мабуть, Білий дім має не лише чіткий план дій, а й механізми для його реалізації? Не можуть же великі люди у Вашингтоні просто кидати слова на вітер?

Ні, як з'ясувалося, можуть.

2023-ій довів нашим співгромадянам, що шапкозакидальна пропаганда буває повністю відірваною від об'єктивної дійсності. А 2025-ий продемонстрував, що таким же відірваним від реальності був самопіар нового американського лідера.

Амбіційний і наполегливий король із Білого дому виявився голим. Настільки голим, що він пожертвував навіть своєю власною вимогою про негайне припинення вогню в Україні – розмінявши цю ініціативу на одну марну телефонну розмову з Путіним.

Не можна сказати, що бурхлива миротворча діяльність Трампа та Ко не принесла жодних результатів і зовсім нічого не змінила. Зміни, звісно, ​​є. Але здебільшого негативні.

З одного боку, Трамп встиг подарувати багатьом українським обивателям хибну надію на швидке завершення війни чи принаймні її гарячої фази. А хибна надія – це завжди погано. Вона демотивує та роззброює. Вона спонукає розслабитись, коли необхідно зібрати в кулак усі свої сили та всю волю. Вона породжує хворобливе розчарування та фрустрацію. 

[BANNER1]

Все це ми вже проходили після невдачі розрекламованого українського контрнаступу. На щастя, на початку 2025-го надія на швидкий мир таки не стала такою ж масовою, як на початку 2023-го: і неуспіх миротворця-Трампа б'є по вітчизняному моральному духу не настільки сильно, як неуспіх нашої власної армії позаминулого року.

З іншого боку, незграбна миротворчість Трампа подарувала Кремлю надію на нові воєнні здобутки. Надію на те, що Росія зможе продовжити агресію проти України за умови самоусунення Сполучених Штатів – і досягти набагато більшого, ніж до 2025 року. 

Демонструючи власну втому від чужої війни, американці отримали ефект, протилежний очікуваному. У Білому домі збиралися спокусити Путіна синицею в руках – заморожуванням збройного протистояння на вигідних для Москви умовах. Але в результаті російський диктатор лише стверджується в думці, що продовження військових дій дозволить йому отримати бажаного журавля в небі.

Якісь позитивні моменти в цій ситуації видивитись складно. Проте вони є. У діжці дьогтю від Дональда Трампа наявні кілька ложок меду.

Перше. Події останніх місяців мали благотворний ефект протверезіння. Якщо хтось із наших співгромадян усе ще перебував у полоні ілюзій, їх поменшало. Якщо комусь було важко дивитися на речі тверезо, діяльність Трампа суттєво полегшила це завдання.

Стало очевидним, що у світі немає добрих чарівників, які вирішать усі українські проблеми, усунуть Путіна, розбомблять Москву, повернуть нам Крим і Донбас. Ба більше, навіть умовний "корейський сценарій" із заморозкою бойових дій не подадуть Києву на блюдечку з блакитною облямівкою – за такий фінал повномасштабної війни теж доведеться боротися.

[BANNER2]

Друге. В історії із безплідними мирними переговорами офіційному Києву вдалося знайти правильне позиціонування. Готовність до припинення вогню без попередніх умов, про яку Україна оголосила ще в березні, справді виглядає виграшно.

Що може бути логічніше, ніж просто перестати стріляти? Що наочніше демонструє, що саме Київ зацікавлений у тому, щоб кровопролиття припинилось? Причому ця демонстрація адресована не лише Вашингтону чи Глобальному Півдню, а й тій частині українського суспільства, яка неабияк втомилася від війни і була готова звинуватити власне керівництво в її штучному затягуванні.

І, нарешті, третє. На тлі невдалої американської миротворчості Україна, схоже, спромоглася намацати стратегію подальшого ведення війни. Ту саму реалістичну стратегію, якої нам так бракувало останнім часом.

У 2022–2023 роках вітчизняні плани були пов'язані з тим, щоби витіснити супротивника з усіх окупованих українських територій. Невдалий контрнаступ продемонстрував, що достатніх ресурсів для виконання цього завдання, на жаль, немає.

Але замість адаптуватися до нової воєнної реальності, Україна продовжувала за інерцією експлуатувати колишні настанови та пропагандистські гасла. І лише в 2025-му в Києві намітився новий підхід до протистояння з Москвою.

Останні кілька місяців показали, що Росія не зупиниться, доки воєнна ситуація не стане патовою. І наше завдання – досягти такого пату.

Якщо зараз у ЗСУ недостатньо сил для звільнення Донецька, Луганська чи Маріуполя, то й ворог має переконатися, що він не подужає захопити Херсон, Запоріжжя чи Суми.

Якщо Україні не до снаги зруйнувати російський режим, то й противник повинен усвідомити, що він не зможе розвалити нашу державу зсередини.

Тільки так можна довести Кремлю, що продовження воєнної агресії є безперспективним і безглуздим.

Сьогодні це єдиний шанс завершити війну – чи її гарячу фазу – на прийнятних для Києва умовах. І реалізація цього шансу залежить насамперед від зусиль самих українців. Навіть якщо згодом той самий Дональд Трамп припише всі миротворчі лаври собі коханому.

Михайло Дубинянський